МТВ марафон Невицьке. Категорія GIGA 70 км. 2 місце

Король Гір особисто для мене особлива гонка, це завжди свято для душі і тіла(особливо) 3 рази по 100 км в 2010-2012 аж ніяк не відбили від мене  бажання стартувати знову, кожен старт був справжньою пригодою і піком сезону . Відміна марафону в 2013 мене дуже розчарувала…

І ось коли у Назара виникла ідея повернути марафон  Ужгород, я тільки зрадів і запопонував свою допомогу. І почалось…  Взагалі організація такого марафону справа не легка, але такі розповіді залушу для мемуарів організатору.
День Гонки.
1:00 заміна колодок і підготовка байка

6:30 підйом, збори
7:30 зустріч з волонтерами, розвоз по точкам Ярок, Стрипа, Циганівці
9:30 я вже на стартовій , розумію що забув тормозок з сніданком L, легкий перекус (запихаю в себе 3 банана), легкий розігрів і я готовий до старту.
Головна задача на гонку терпіти, я розумів що буде важко, загруженість на роботі, останній старт  ЛЧУ, як поведеться мій організм на змаганнях я не знав.
Суперників цього разу зібралось достатньо, Діма Петров,Саша Зубенко, Закероні це тільки моїй категорії  до 30. В абсолюті до цієї компанії долучилися Сімаха і Пожиган. 
Вирішив зі старту їхати своїм темпом. Сімаха  на стартовому асвальті показав «хто в домі хазяїн», вже після закінчення асвальту Діма вийшов вперед і потрохи добрав лідера, сформувалась групка з Сімахи, Фокуса, Зубенка і я. Далі темп був комфортним і до початку самого епічного підйома на Анталовецьку нічого не передбачало біди.  Грунт і каміння були мокрими, резина не справилася і я почав «буксувати», сісти на велосипед на такому градієнті важко і я був змушений пробігтися.
Класно себе повели мої нові велотапки Mavic Chasm  з підошвою Contagrip,на каміннях і глинні проблем з счепленням не було, а в сідлі  їхня жорсткість вражає і всі зусилля йдуть тільки на те щоб крутилася педаль.. Поки я насолоджувався прогулянкою на Анталовську поляну, лідери(Сімаха і   Зубенко) поїхали в точку, але й позаду ніхто не піджимав.
Преша частина спуску з Анталовської поляни це просто кайф,швидкість і вітер , іншу частину  і взагалі всі інші кам’яні спуски ще перед стартом вирішив їхати на  60-70 %, цьогорічні проблеми з проколами на важливих стартах просто заставили мене  їхати обережно,обирав правильну траєкторію і завжди бачив куди їду. Проблем з тим болотом в кінці взагалі не було, чи то з  траєкторію пощастило, чи з вагою ))). Зупинка на КП, бананчик, привітні волонтери які знайшли серветки щоб протерти окуляри і ще й в нагрузку мені з собою дали, так що на наступних кп, поки я їв і поповнював запаси води, окуляри протералися швидше. J
Далі кам’яний перевал з тисячою поворотів J, позаду помічаю переслідувачів це Навроцький Андрій і Пожиганов Вадім, спочатку вони і не приближалися і не віддалялися, але вже десь після сьомого повороту серпантина пропали із виду. Взагалі перевал давався легко і не напряжно, але почалися судоми…. Блін чому так рано? Що сталося?  Я був в шоці… Ні завишеного темпа, ні смикання на старті, ні падінь. Вже потім проаналізувавши і склавши до купи  я списав все на невиспаність, відсутність сніданку, розмітку траси допізна напередодні. Довелось терпіти, причому майже 3 години з невеличкими перервами на 10-15 хвилин. На спуску мене прошиває Андрій Навроцький я здивувався його швидкост,і з його вагою, на такому камінні це був ва-банкJ. Пам’ятаючи про обережність сідаю на колесо, але не надовго, метрів через 300-400 він пригальмовує, прокол. Майже з цього місця, місяць тому, мені довелось йти пішки кілометрів 10 до найближчого села з розрізаною новенькою покришкою, йому пощастило більше і він навіть фінішував J.
Благополучно закінчивши спуск вже з Пожиганом, продовжили разом штурмувати траверс до вишки. Стабільна швидкість, стабільні судоми, стабільно дофіга болота, спуск по розбитому асвальту і ми на другому КП, тепло і любов від дівчат, вода, банани, чисті окуляри і ми вже на трасі.

Сади з яблунями, класний спуск в лісі, Верхнє Солотвино і самий епічний і «я в шоці від цього болота » перевальчик.  Ще весною я тут без проблем і з задоволенням катався,але ураган зробив з класної дороги , дорогу для лісовозів..((( Тут почались проблеми з розміткою, я запевняю всіх , за день до гонки(навіть не за день, а о 20:00), ми з Назаром розмічали той кусок траси, стрічки,стрілки. Я взагалі не розумію кому прийшло в голову перевішувати розмітку…шок…
Поборовши болото, обережно спустившись з перевала в с. Циганівці, насолодившись рівним асфальтом ще один перевал з болотом і все далі тільки сухо і тільки вверх))))
Перед останнім КП судому мучали особливо, весь час поряд їхав Пожиган і заставляв не розслаблятися і не жаліти себе, дякую чувак!!!
На КП бананчик, обливання водою і го штурмувати полігон. Вже на полігоні на початку підйому стало видно всі відриви, все було досить недалеко Саша Зубенко спочатку виднівся на перевалі з Верхнього Солотвина, на полігоні був в 500 метрах, але заставив мене трошки прибавити темп Діма Петров, який з’явився позаду на горизонті. Жорсткий кам’яний підйом заходив на Ура, особливо мотивував Саня, який зупинився за сто метрів до вершини, але не надовго J. Спуск обережно(не вистачало пробитися в кінці ), іііі фініш.

 Гонкою задоволений, дякую собі що дотерпів, Саню з перемогою, сьогодні він хотів перемогти більше.
Мій велосипед як завжди на висоті, в такому «гавні» все спрацювало на 100%
Команда також не підвела в категорії  Мега, 2,3 і 5  місця, вітаю!!!

Дякую всім-всім-всім причетним до організації повернення марафону в Ужгород.
Спонсору компанії МТБ Україна за можливість їздити на безвідмовній техніці і захищати кольори  GIANT в Україні і звісно команді яка цього разу зібралася майже повним складом!

Фото: Тараз Касприк, Олег Самойленко